Колишній член депутатської групи «Довіра» Олександр Ковальов виконує чергове завдання! Зараз він активно розкидає по невибагливих українських ЗМІ та телеграм-каналах замовні тексти з відвертою чорнухою на правоохоронні органи та військових командирів, пише “Аргументум”.

Якщо вам нічого не говорить це прізвище, то ви недостатньо цікавитесь нюансами українського політичного процесу. До певного часу Ковальов намагався грати роль «опозиційного» політика. Із тих, що десять років тому активно закликали «понять Донбас». Саме такі «діячі» стали каталізатором російського впливу на сході та півдні України. Пізніше він розкрився як одна з російських «консерв». Тобто, почав відверто і неприховано відпрацьовувати московські проекти в Україні.

Серед його «ділових партнерів» – скандальний сайт «ОРД», який заблоковано в Україні за поширення російської пропаганди і такий собі Дмитро Василець. Це прізвище не дуже відоме. Але в 2025 році проти нього введено персональні санкції РНБО на 10 років. Згідно оприлюднених даних СБУ, Василець був головою забороненої антиукраїнської партії «Держава», а також лідером угрупування, яке реалізовувало кремлівський проект про «зовнішнє управління» Україною. Група створювала фіктивні сайти офіційних сторінок українських органів влади.

Один з прикладів – розробка фальшивого порталу «Дія». Він не тільки збирав персональні дані тих, хто там реєструвався, але й оголосив про проведення антиукраїнського «онлайн-референдуму». Окрім цього, група мала завдання сформувати мережу філій в країнах Європи, як альтернативу дипломатичним українським установам.

Окрім згаданих персонажів в проекті брали участь Валентин Рибін (адвокат Шарія), Олександр Скубченко (експерт Медведчука), Олександр Семченко (заступник голови «Держави»), Павло Оніщенко (керівник прокремлівського об’єднання «Слобожанська січ» та інші «достойники»).

Що ж до самого Олександра Ковальова, то він не був ані правозахисником, ані юристом. Але в 2014 несподівано увійшов в переговорну групу щодо обміну українських військовополонених та журналістів. Поінформовані люди кажуть, що цим питанням він став опікуватися за так званою «квотою Медведчука». Пізніше проти цієї групи було відкрито кілька кримінальних справ. Когось навіть арештовували, але згодом традиційно відпускали. Родичі полонених заявляли про відкриті вимоги грошей за включення в списки. Втім, вплив Медведчука дозволив тоді тихо поховати ці справи. Нікого так і не покарали. Варто зауважити, що в ті часи питаннями обмінів займалась не якась визначена державна структура, а випадкові люди, які мали стосунок до Медведчука.

В 2016 Ковальову висунули звинувачення щодо організації втечі «беркутівців» з Майдану. Він сам підтвердив цю інформацію і назвав свої дії «актом здравості».

В тому ж 2016 році Київська прокуратура порушила кримінальну справу щодо Олександра Ковальова. Під час обшуку в його квартирі було вилучено патрони калібру 7,62 до автомату Калашникова.

В 2019 Ковальов став депутатом Верховної Ради від Бахмутського і Горлівського районів. Спочатку увійшов до фракції «Довіра», потім переметнувся в новостворену групу «Відновлення України». Після початку повномасштабки фактично зник з Ради. З 2022 до 2024 пропустив щонайменше 70% засідань ВР.

Протягом цього часу «засвітився» в іспанській Марбельї, де його родичі орендують елітне житло. До речі, це не відображено в декларації депутата – адже офіційно у нього немає і не може бути подібних статків. На пряме запитання щодо Марбельї відповів, що це друзі прихистили.

Серед передвиборчих обіцянок Ковальова – «скасувати закон про тотальну українізацію і захистити наше право на рідну мову», а також відновити радянську версію української історії.

В парламенті Ковальов став членом Комітету ВРУ з питань нацбезпеки, оборони та розвідки. Тобто, має прямий доступ до матеріалів, що містять державну таємницю. В засіданнях Комітету часто беруть участь військові командири, керівники спецслужб. Озвучуються таємна та чутлива інформація. Враховуючи весь бекграунд Ковальова, ці матеріали з високою долею вірогідності стають надбанням російських спецслужб. Питання, чому така чудова людина досі на волі, чому ним досі не зацікавилось СБУ, залишається відкритим.

Не менш цікаві нюанси відкриваються і при вивченні декларації депутата. В ній, окрім квартири в Києві, яка належить безпосередньо самому Олександру Ковальову, вказані три квартири його дружини – Тетяни Ковальової. Знаходяться вони в Києві, окупованій Майкіївці і кримській Ялті. Право управління квартирою в Ялті (в тому числі право здавати в оренду) передано довіреній особі – Дмитру Кузьменку. Хороший бізнес. Але навряд чи покриває збитки на оренду квартири в Марбельї.

Після початку повномасштабного вторгнення Олександр Ковальов знову «засвітився» на темі українських полонених. Якимось чином він був присутнім під час виходу українських військових з «Азовсталі». При цьому, він точно не був членом української переговорної групи. Учасники тих подій кажуть (неофіційно), що тоді Ковальов представляв інтереси певної зацікавленої групи з «того боку». Тобто, фактично, був представником і комунікатором з російської сторони.

Тоді росіяни взяли навіть на себе певні зобов’язання щодо утримання та звільнення захисників «Азовсталі». Очікувано, жодне з них не було виконано.

Тоді в соцмережах Ковальов писав, що був «безпосереднім ініціатором порятунку та безпечного виводу» наших бійців. Щоправда, пізніше видалив ці записи.

Під час облоги «Азовсталі» Ковальов також запропонував себе в якості посередника для передачі медикаментів для допомоги українським пораненим. Командири гарнізону склали список необхідного з 78 пунктів, який включав, зокрема, ампутаційні хірургічні набори, антибіотики, діабетичні препарати, зонди, дренажі тощо.

Набір був повністю оплачений і закуплений українською стороною. Але Ковальов, попри обіцянки, не доправив допомогу до оборонців «Азовсталі». Доля медикаментів достеменно невідома. Можна лише здогадуватися, куди вони поділись. Варіантів небагато: або були передані росіянам, або просто вкрадені.

Пізніше Ковальов неодноразово стверджував, що має якийсь стосунок до обмінів військовополонених. Який саме – невідомо нікому, окрім нього самого. Люди, дотичні до процесу обмінів взагалі не знають, хто це. На обмінах не присутній, в переговорах участі не бере. За словами депутата, обміни проводяться «спільними зусиллями». Вочевидь, він і зараз бере участь в процесі як представник «тієї сторони».

До речі, в перші місяці війни він став автором двох «революційних» законопроектів. Один з них передбачав «дистанційку» для депутатів. Тобто, можливість взагалі не з’являтися на засіданнях. Інший – пропонував обмежити функції СБУ. Щонайменше, забравши у них контррозвідувальну діяльність.

Ковальов став фігурантом кількох розслідувань українських контррозвідників (яких він хотів позбавити повноважень) щодо «несанкціонованих контактів» і співпраці з росіянами. Відомо, що завдяки його діям російські спецслужби заарештували низку цивільних громадян, які допомагали переховуватися українським військовим, що опинилися в тилу ворога. Ці дії прямо підпадають під визначення «державна зрада».

Зараз він активно зв’язується з родинами українських військовополонених і пропонує їм «порішать вопроси» на певних умовах. Кілька таких родин повідомили про це в правоохоронні органи. Питання в тому, скільки з його контактів погодилися на пропозиції. І які умови їм поставили. Оскільки точно відомо, що певна кількість рідних наших військовополонених таки потрапили в залежність від російських спецслужб.

Залишається кілька питань без зрозумілих відповідей: чому на пана Ковальова досі не вдягнуто кайданки? Справа тільки в депутатській недоторканості чи за цим стоять якісь вагоміші причини? Є сподівання, що відповіді таки знайдуться найближчим часом.